Прогулянка до Wallerwarte

Підготовка

Планував я цю подорож кілька днів тому заради того аби «помацати траву» як кажуть у народі. Я навіть вирішив був їхати, та не було сил і йшов дощ, подекуди переходячи в зливу.

Зараз я часто не відчуваю достатньо сил аби робити хоч щось. Не люблю вставати вранці, хоч і не хочу спати, а коли встаю то одразу сідаю за код аби відволіктися від думок.

Сьогодні мало б статися так само та я прокинувшись, раптово зрозумів що «пора». Глянувши у вікно я побачив що попри прогноз погоди чергового дощу нема. Хоч хмари і не обіцяли нічого доброго, я вирішив діяти та вже починав планувати маршрут в «DB Navigator».

Взяв з собою найнеобхідніше — книгу та лептоп, а потім по дорозі ще зазирнув в крамницю по енергетичний напій. На жаль смартфон мав низький заряд акумулятора тому я взяв ще зарядку та молився на наявність розетки в регіональному поїзді. Забігаючи на перед, скажу, тоді я не уважно подивився на маршрут і думав що поїздка потягом займе найбільше часу, але вона була дуже короткою, а ще мені не пощастило мати розетку.

Містечко

Доїхавши до містечка поряд з оглядовою вежею я першим чином пішов шукати кав’ярню, більше для того аби зарядити свій смартфон ніж щоб випити кави. Проте я знайшов кав’ярню в якій була не тільки смачна кава а й приємна бариста. Я зарядив смартфон, трохи пописав код та вирушив подивитися містечко.

Я досі не звик що постійно помічаю відмінності в містечках Німеччини. От наче та ж сама архітектура, але не зовсім, кожного разу відкриваю для себе по новому уявлення про її вигляд в цій країні.

Я знайшов дивні статуї кабана та гусака і впевнений якби походив більше то знайшов би ще якихось звірів.

Повернувся на залізничну станцію. Вона до речі була маленька із музеєм, мабуть таким же. Виглядало так що там курсував лише один потяг через рівні проміжки часу який представляв з себе один вагон.

Сівши на автобусну зупинку я з’ясував що погано спланував маршрут, адже мені не треба був ніякий автобус. Прямо з цієї точки я мав вже йти та підійматися на низькогір’я до вежі яку я помітив іще в місті, але вона була такою далекою що в мене автоматично виникала думка, що з цієї точки пішки я йтиму довго і нудно. Втім тоді це не сильно мене засмутило, адже я все одно мав зарядити смартфон.

Підйом

Настав час для завбачливо купленого напою. Я завжди беру його з собою у дорогу. Це більше про вайб чим про потребу, або про потребу але у вайбі.

Асфальтована дорога почала хилитися ще в місті, а потім змінилася на ґрунтову з забороною там кататися на конях. Тож я лишив свого уявного коня пастися поряд. Саме на її зміні я помітив красивий будинок в якому б хотів жити. Завжди фотографую такі. Шкода що не маю достатніх навичок щоб іще потім намалювати той ідеальний будинок на основі всіх цих знімків. Сподіваюся німці що там живуть не образяться на мою захопленість їхнім будинком.

Ось і був здоланий перший схил. Я вже встиг захекатися і зупинився відпочити як побачив двох людей на лавочці, що схоже також відпочивали. Я відкрив був мапу, аби упевнитися що йду правильно як вони заговорили до мене, намагалися допомогти з маршрутом. Я подякував та попрямував далі.

По дорозі знайшов іще одну лавочку на якій вже сам вирішив перепочити. Поряд з нею можна було безкоштовно орендувати палицю для легшого підйому, чим я не знехтував.

Згодом ті люди мене обігнали, а я бачачи скільки треба обходити вирішив що достатньо потужний аби піти прямо по схилу.

Так, це було складно, але я наздогнав тих людей зрізавши. При чому так що ми фактично зустрілися в один час. Цікаво чи вони здивувалися з мого вибору. Далі я вирішив так не ризикувати, але безпечнішим шлях від цього не став, тут палиця і стала в нагоді.

Загалом підійматися було дуже складно, я вже був на тому етапі щоб виплюнути свої легені і навіть з’явилася думка, нащо мені воно, та останній схил вже був позаду. Цільова вежа була розташована прямо поряд з радіовежею яку наче охороняли або ремонтували, бо там вешталися якісь роботяги.

Оглянувши все навколо я піднявся на вежу. Тут вже були мої знайомі, що завжди ішли на крок попереду.

Було досить високо, а я нагадаю боюся висоти. Чимось згадалося Закарпаття, хоч там звісно гори крутіші в обох сенсах. Я зробив кілька фото та вирішив почекати поки люди підуть аби зробити фото, та мене випередили запропонувавши мене сфотографувати. Я був радий це почути і навіть взяв собі на замітку пропонувати людям таке, адже це приємно.

Спуск

Спускатися було теж складно. Певен там можна було кілька раз упасти, але я впевнено підстраховував себе палицею.

Спустившись донизу я вирішив перекусити і пішов в крамницю де знайшов новий енергетичний напій та чіпси з невідомим смаком. Та це були смаколики для дому, тому я також взяв собі бутерброд.

На вулиці зустрів качку яка зовсім мене не боялася. Сподіваюся її не годують тими бутербродами.

Я її теж не годував, розклав речі по кишеням і рушив до вокзалу. На ньому я ще мав трохи часу який витратив на написання більшої частини цього тексту.

Враження

Я дуже рідко відчуваю якісь сильні емоції від таких подорожей. Як і зараз я просто відчуваю втому. Я не певен що саме блокує мої емоції, але колись дізнаюся. Я не шкодую про цю пригоду і планую продовжувати, тому що це просто потрібно для підтримки здоров’я.

Не вистачає спорядження, мій рюкзак лишився в Україні і банально нікуди було покласти пляшку з водою. На майбутнє треба подбати про це. Мені такі подорожі подобаються трохи більше ніж прогулянки по місту. Є можливість зануритися в свої думки та відчути вайб шукача пригод на одне місце. Ще б не було зайвим купити недорогий цифровий фотоапарат аби зовсім забути про смартфон.

Можливо комусь цікаво читати такий формат, хоча як на мене він трішки сухуватий, та я спробую трохи розбавляти в майбутньому. Пишіть свої думки з посиланням на цей допис у Феди, я все прочитаю, тільки не забудьте згадати мене. Актуальний обліковий запис в Феди шукайте у розділі з контактами.

The end

This is the end! Thank you for reading. You can support me or buy me a coffee. Your support means a lot and will help me keep creating new projects and posts on this blog.